Лист фермерів з Волині

Уже 32 дні, як наш тато стереже кордони України, а ми – це я і 3 неповнолітніх діток залишились охороняти кордони свого господарства. Це 18 голів дійного стада, 10 річняків і 17 телят від 0 до 6 міс. За час війни у нас народилось 3 теляток.

Скажу, буває дуже не просто. Але кожного ранку, коли прокидаюсь після короткої ночі, думаю про тих, кому прийшлось ще важче. Про тих, кому довелось ночувати у чужому краї чи взагалі у бомбосховищі, чи ще деінде.

Думаю про чоловіка, який по 15-20 годин на добу стереже наш сон. Дивлюсь на 13-річну донечку, яка своїми рученятами вправно підключає доїльний апарат; на 10-річного сина, який старанно доглядає за молодняком; і на 3-річне янголятко – мамина і татова розрада, потіха. Беру себе в руки і йду до стайні, а там вирує інше життя, де залежить все від людини, адже ми зобов’язані піклуватись про тих, кого приручили.

Хочеться подякувати рідним і близьким, друзям, фермерам, які фізично, морально, духовно підтримують нас у цей нелегкий для усіх час. Також хочу висловити слова подяки нашій родині проєкту Сімейні молочні ферми за підтримку. Коли виходить з ладу техніка, яка є складовою маленького бізнесу (така, як охолоджувач, доїльний апарат і т.д.), особливо в такий час, вибиває тебе з колії і без того важких робочих днів.

Дякую Богу і Матінці Божій за те, що дають сили рухатись далі, за те, що вранці і ввечері на другому кінці слухавки чую “У мене все ок, а як ви?”.

Бажаю всім мирного неба і кожній родині, яка чекає своїх захисників, дочекатись їх живими.Такий щемливий лист ми отримали від учасниці проєкту, фермерки Валентини Базюк, власниці СМФ “Молочна долина” на Волині. Коментарі тут, очевидно, зайві.

Нехай у кожного буде новий світанок. Нехай запанує мир над нашою Україною. Нехай кожен, хто чекає, дочекається.